Сергійчук Алла Володимирівна
Практичний психолог, 1983 року народження, освіта вища, закінчила в 2003році Сарненський педагогічний коледж за спеціальністю «Початкове навчання», в 2009 році закінчила Рівненський державний гуманітарний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література”» та здобула кваліфікацію вчителя української мови і літератури та зарубіжної літератури, практичного психолога в закладах освіти. Загальний стаж педагогічної роботи складає 18 років, на посаді практичного психолога – 9років.
Життєве кредо: ” Любити життя і цінувати кожну його хвилину”
Педагогічне кредо: “Допомогти кожній дитині. У потрібний час опинитися поруч,непомітно підтримати,вчасно відступити в сторону”
Шановні батьки! Ми з вами виховуємо дітей в дуже непростий час. Нашим дітям доводиться чути такі страшні слова та більше того бачити на власні очі… Ми думаємо про те, як убезпечити свої родини від загрози, ми часто готуємося до того, про що навіть боїмося подумати: як діяти в різних надзвичайних ситуаціях, як поводитися з вибухонебезпечними предметами, як вберегти дітей від небезпеки.
Візьміть до уваги такі прості рекомендації:
🔴не забувайте, що найкращим способом навчання дітей є власний позитивний приклад;
🔴встановіть із дитиною довірливі стосунки, щоб вона розповідала вам про свої наміри та дослухалася до ваших рекомендацій та застережень;
🔴поясніть малечі, що таке легкозаймисті, колючі, ріжучі, вибухонебезпечні предмети, яку небезпеку вони несуть;
🔴розкажіть дитині про можливі «вуличні» загрози та небезпеки, застерігайте її від самостійного відвідування потенційно небезпечних місць (водойм, кар’єрів, тощо);
🔴розповідайте про небезпеку, яку становлять вибухонебезпечні та підозрілі предмети;
🔴окресліть дитині коло людей, до яких вона може в разі потреби звернутися за допомогою, а також номери телефонів екстрених служб «101», «102» і «103»;
🔴не залишайте малолітніх дітей самих вдома.
❗️Пам’ятайте, саме від вас залежить безпека та добробут вашої дитини!
Кожен жахливий день війни викликає нові емоції та реакції ⚡️. Важливо пам’ятати: хай якими б вони зараз не були — вони нормальні!⠀
⠀
Бути розгубленим, наляканим, панікувати – це природно.⠀
⠀
Як бути у разі нападу панічної атаки радить дитячий та сімейний психолог Світлана Ройз. Зберігайте прапорцем 🔖 та надішліть далі ✉️.⠀
⠀
👉 Що робити, якщо стали свідком панічної атаки?⠀
⠀🔹 Якщо ви не впевнені, чи це панічна атака – викликайте швидку допомогу.⠀
⠀
👉 Якщо знаєте, що це саме такий напад, то:⠀
⠀🔹 не залишайте людину на самоті;⠀
⠀🔹 говоріть простими, короткими реченнями;⠀
⠀🔹 не робіть припущень щодо потреб людини, краще запитайте;⠀
⠀🔹 подихайте разом з людиною.⠀
⠀
☝️ Пам’ятайте, панічний напад не загрожує життю і зазвичай триває від 5 хвилин до півгодини.
📌 Не звинувачуйте себе ні в чому. Під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.
📌 Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок).
📌 Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
📌 Намагайтеся, підтримувати спілкування з іншими людьми.
📌 Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття.
📌 Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.
📌 Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; думки на кшталт “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити…”. Формуйте нові ритуали та шукайте сенс і мотивацію.
📌 Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж.
📌 Виконуйте фізичні вправи, гуляйте.
В ДНЗ “Сонечко” з 27.09 по 01.10.2021р. було відзначено Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу. Практичним психологом Сергійчук Аллою Володимирівною було проведено ряд заходів з даної теми. З дошкільниками проведено заняття, переглянуто мультфільми, оформлено фотогалерею та надано консультації і пам’ятки педагогам та батькам.
Під час занять діти змогли відчути емоційні переживання, які виникають у жертв булінгу та виховати почуття толерантного ставлення один до одного.
Стоп: булінг!!!
ЗУПИНИМО БУЛІНГ РАЗОМ!!!
Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг в ДНЗ та як змінюється поведінка дитини Види булінгу в дитсадку
Булінг (від англ. to bull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.
Булінг у ДНЗ може проявлятися як тиск: психологічний фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Хто провокує булінг в дитсадку
Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ДНЗ можуть спровокувати дорослі.
Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок.
Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
Педагог або помічник вихователя:
– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі
– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки
– глузує із зовнішнього вигляду дитини
– образливо висловлюється про дитину чи її батьків
– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини
Батьки або члени сім’ї:
– б’ють та ображають дитину вдома
– принижують дитину у присутності інших дітей
– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини
– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів та практичного психолога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ ПІД ЧАС БУЛІНГУ В ДНЗ
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
вдома:
– не хоче одягатися вранці
– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка
– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше
– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт
– не контактує з однолітками у дворі – грає наодинці в парку
в дитячому садку:
– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо
– усамітнюється при будь-якій нагоді
– часто губить свої іграшки або речі
– бруднить чи псує одяг – грає поламаними іграшками
– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі
– не має друзів у групі.
Верховною Радою України було прийнято Закон України від 18 грудня 2018 року №2657-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)”, зокрема вказаним нормативно-правовим актом внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України “Про освіту”, які направлені на удосконалення відносин у сфері протидії булінгу.
Текст закону розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України
Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.
Ознаки булінгу є:
Типовими ознаками булінгу є:
· систематичність (повторюваність) діяння;
· наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
· наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу
Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били — потрібно негайно діяти.
Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу
Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть з нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).
Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.
У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається — повідомте поліцію.
Що робити, якщо ви стали свідком булінгу
1. Втрутитися і припинити цькування — булінг не слід ігнорувати.
2. Зайняти нейтральну позицію в суперечці — обидві сторони конфлікту потребують допомоги.
3. Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.
4. Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.
5. Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.
Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання.
Що робити, якщо ваша дитина агресор
1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
2. Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
3. Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
4. Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.
5. Зверніться до практичного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять — агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.
27 листопада 2019 року у ДНЗ “Сонечко” смт. Рафалівка, відбувся семінар-практикум практичних психологів ЗДО з теми “Психологічний супровід формування та прийняття “Образу – Я” дитини дошкільного віку”. Під час семінару розглянули питання соціалізації та збереження психічного здоров’я дитини, наукові теорії формування “Образу-Я” у дошкільному віці, висвітлили складові формування “Образу-Я”, переглянули та обговорили відеофрагмент експерименту В.Мухіної “Я та інші”, а ще створили колаж “Образу-Я” психологічної служби.
Пізнавальним та насиченим було корекційно-розвиткове заняття з дітьми середньої групи “Розвиток емоційної сфери дошкільника, як джерела психологічного благополуччя дитини”, під час якого малята продовжували вчитись розрізняти власні емоції та емоції інших, а також “розвеселили” сумну кляксу за допомогою фарби та своїх щирих емоцій. Заняття підготувала та провела Сергійчук А. В., практичний психолог ДНЗ “Сонечко” смт. Рафалівка.
Розвивальне заняття для дітей середньої групи (Соціальна компетентність)
Мета: створення позитивного психологічного клімату; навчання дітей розуміння власного настрою; розвиток почуття колективізму. Встановлювати дружні довірливі емоційні контакти між дорослим та дітьми. Формувати вміння вільно висловлювати власні думки, розвивати почуття власної гідності, самоповаги, прийняття себе та усвідомлення свого «Я».
1. Установка на роботу
– Отже, у вас в усіх гарний настрій, ви добрі, ви розумні, ви красиві, ви сміливі, і у нас на занятті буде все добре….
2. Вправа «Давайте привітаємося з Другом»
Це привітання незвичне, якщо вітаючисьз друзями потрібно лагідно та весело, давайте спробуємо.
У коло всі разом ставайте
І посмішку передавайте .
На сусіда подивіться
Та йому ви посміхніться.
Другу ви ім’я назвіть,
Руку дружби протягніть.
Від ласкавих імен стало тепло як від сонечка. Давайте ми всі спробуємо перетворитися на сонечко й зігріти одне одного поглядом, промінчиками, посмішкою.
3.Діти називають один одного лагідними іменами (привіт Оксанко!…)
4. Вправа «Покажи настрій»
– Діти, як ви вважаєте, який у мене сьогодні настрій? Так, він чудовий.
– А який ще буває настрій? (веселий, радісний, сумний, злий…..)
– Як ви можете дізнаєтеся, який настрій у людей буває ?
(за виразом обличчя )
– Не розумію, як дивлячись на обличчя можна сказати про настрій?
Зараз ви можете показати, як змінюється вираз обличчя, покажемо:
Коли нам сумно – ми робимо так.
Коли ми здивовані – робимо ось так.
Коли ми налякані –ми ось такі.
Коли ми сердимося – ми вже інші.
А коли ми радіємо – то так.
Дякую що показали і розповіли мені про настрій.
Чи приємно вам, коли до вас посміхаються?. Як ви вважаєте, з якою дитиною краще дружити — з веселою, привітною, чи з сердитою та сумною?!!! Я вам відкрию одне правило: наш настрій залежить від наших думок. Тому, якщо хочеш, щоб у тебе був хороший настрій, думай про хороше!
Я бачу що у всіх радісний чудовий, веселий, настрій і хочу запросити вас у далеку подорож до півночі.
5. Послухайте історію яка сталася з ведмедиком Умкою.
На далекій півночі серед великих снігів є крижана печера. У ній живе маленьке ведмежа Умка.
Це особливе ведмежа — воно вміє думати. Умка дуже любить навчатися! Але найцікавіше — це його думки, які бувають різними. Інколи вони схожі на святковий феєрверк—яскраві, швидкі, виблискують, грають, літають. Для Умки світ навкруги здається таким різнобарвним! У його голові з’являються прекрасні ідеї—тоді у нього і настрій чудовий. Ведмежатко мріє, щоб ці хвилини ніколи не закінчувалися.
Але не завжди думки схожі на феєрверк. Інколи вони, як океан, спокійні та тихі, світлі, як відображення в чистій і прозорій воді. Коли думки такі, він відчуває себе впевнено й добре. Ведмежа мріє, щоб так було завжди, щоб душевний спокій ніколи його не покидав.
Та часом Умка почувається дуже погано, навіть бридко. Те, що відбувається з ним, нагадує щось неприємне й понуре. Тоді його думки схожі на каламутну воду в негоду. Умка називає їх гидкими. У такі хвилини ведмежатко хоче якомога швидше позбутися неприємного стану. Йому хочеться якнайшвидше відчути себе знову щасливим. Але що для цього робити, він не знає. Тому сидить і чекає, чекає, чекає…..?.
Сюрпризний момент (три склянки з водою)
– Коли Умкі добре, йому все вдається, він усім задоволений і всіх любить. У цей час його настрій схожий на чисту воду, і думки у нього ясні та чисті (показую склянку з чистою водою).
– Коли йому на думку спадають чудові ідеї, настрій буває прекрасним, радісним, думки стають схожими на салют: вони блищать, переливаються, як вода у цій склянці (кидаю у другу склянку блискітки й розмішує їх паличкою).
Та буває, що йому погано, думки сумні й неприємні. Тоді вони схожі на темну, каламутну воду (кидаю шматочок глини у третю склянку).
6. Давайте Умці зробимо подарунок подаруємо йому посмішку (діти дарують свою посмішку Умці.). Щоб підняти його настрій, бо зараз він дуже сумний.
– Щось не дуже розвеселився Умко, давайте розкажемо йому, що можна робити коли тобі весело. Що треба робити, щоб покращити настрій? (гра «Веселий колобочок» – колобок передається по колу, кожен проговорює, що можна робити коли йому весело: можна: робити добрі справи, дарувати подарунки, погратися з котиком, подивитися по телевізору веселий мультик, погратися в улюблену гру, заспівати веселу пісеньку, послухати приємну музику.)
– І знову не розвеселили ми Умки, а давайте спробуємо ще раз і подаруємо йому нашу веселу гру (ці звірята живуть на півночі разом з Умкою. І вони дуже цікаві « Пінгвінчики гріються»).
– Нарешті ми змогли розвеселити тебе Умко. Добре, раз ти вже веселий як ми? то залишайся з нами.
7. Вправа “Подарунок Акварельки”.
Дітки сьогодні до нас у садочок приходив листоноша і приніс нам листа і бандероль. Зараз ми з вами прочитаємо, від кого ж нам прийшов лист. А лист особисто вам, – діткам середньої групи.
Ну що, хочете подивитися подарунок Акварельки? Це ж картинки. Тільки я нічого не можу зрозуміти. А ви? Мені здається Акварелька дещо недомалював.. Дітки, може ви зрозумієте, що тут намальовано? Як ви думаєте що це?
(діти розглядають картину і знаходять неточності)
Ви знаєте, разом з цією картиною був ось такий гарний конверт. Подивимось, що в середині.(відкривають конверт, роздивляються)
Ой це мабуть Акварелька подарував нам ці квіточки, щоб підняти нам настрій, але знову забув домалювати малюнки. Вони не мають виразу. Давайте ми їм домалюємо обличчя: веселі. Здивовані чи можливо сумні.
А щоб краще виконати завдання, спочатку розімнемо наші пальчики.
8. Пальчикова гімнастика.
Прилетіло сонечко
На мою долонечку –
Крильця червоненькі
Цяточки чорненькі.
По всіх пальчиках
З мізинчика полетіло
Сідайте, будь ласка, на стільчики за столи.
9. Малюнок «Квітка настрою»
Мета: розвивати вміння висловлювати свої почуття.
Кожен настрій має свій колір, наприклад, радість — це жовтий, оранжевий, червоний кольори, спокій — це зелений, сум — коричневий, чорний, темно-синій. Потім кожній дитині пропонується вибрати того кольору, який відповідає її настрою. Після цього дітки фломастером домальовують вираз обличчя на утворюється «квітка настрою» дітей.
Звертається увага на «пелюсточки», що мають темні кольори, запитати у дітей, чому в них такий настрій.
10. Аналіз виконаних робіт.
Дітки, пропоную, всі ваші малюночки зібрати і подарувати сьогоднішньому гостеві Умці. Я думаю, коли він побачить ваші малюнки, дуже зрадіє. Ви згодні?
_ Шановний Умко, ми тебе розвеселили, діти в нас веселі, радісні, багато вміють робити приємного і ніколи не сумують, навіть коли їх ображають. Хочеш і тебе навчимо. Для цього у нас є чарівна вправа «Поза витриманої людини». Потрібно щонайміцніше обхопити руками лікті і міцно-міцно затиснути. Ось так і заспокоїтися.
11. Сюрпризний момент.
Любі дітки, ви були сьогодні такі уважні, кмітливі, розумні. Я хочу теж подарувати вам ось такі “усміхнені кульки ”. Вони будуть завжди дарувати вам гарний настрій та впевненість. Адже коли у людини гарний настрій вона легко зможе долати будь – які перешкоди. Будьте завжди радісними і добрими і своє добро даруйте своїм рідним і друзям. Адже посмішка робить дива. Якщо ти будеш привітним, усміхненим, тоді матимеш багато друзів та знайомих, які виявлятимуть бажання з тобою розмовляти, гратись.
Але у нас є ще 3 чарівні кульки, які вміють літати далеко-далеко. От я і подумала, чому б Акварельці не відправити ваші малюночки, ручки які вималювали, з їх допомогою.
А ще я точно заню, що коли сонечко побачить ваші ручки різнокольорові в небі, то посміхнеться і буде ще дужче гріти нас і весна прийде враз.
12. Ритуал прощання. Вправа « Долоньки доброти»
КАЗКА ПРО ПОЛОХЛИВЕ ЗАЙЧЕНЯ
(для тривожних та невпевнених малят)
Жив собі на світі Зайчик. Маленький, гарненький, із довгими вухами та куцим хвостиком. Дружив він із жабенятами, що мешкали у величезному зеленому болоті. І все було б добре, якби він так не боявся всього на світі: хрусне в лісі гілка, каркне ворона, упаде з гілля листок, а наш Зайчик аж тремтить весь. А про Лисицю й Вовка годі й говорити, про них Зайченя навіть думати боялося.
Якось літом навіть Мишки злякався. Сіроманка додому поспішала, діточок малих годувати, а Зайчик, як завжди, від Лисиці ховався у високій траві. Ось тут вони й зустрілися з Мишкою.
—Ой, матусю-ю-ю!!! — закричав Зайчик,— рятуй мене!
—Чого ти кричиш, дурнику, це ж я, Мишка-Сіроманка! — здивовано вигукнула Мишка.
Зайчик увесь стиснувся в маленький клубочок і не міг від страху очі розплющити.
—Пі-пі-пі,— пропищала Мишка,— Зайчику, це ж я! Подивись.
Малюк розплющив оченята й побачив стару знайому. Вона стояла перед ним та посміхалася.
—Як же ти мене налякала,— з полегшенням видихнув Зайчик,— а більше тут нікого немає? — Злякано озираючись на різні боки,— запитав він.
—Ні, нікого,— відмовила Мишка,— гайда зі мною, малюків допоможеш нагодувати.
—А якщо Лисицю чи Вовка зустрінемо,— тихим, тремтячим голосом запитав Зайчик.
—Хі-хі-хі,— який ти боягузик,— засміялася Мишка,— нікого ми не зустрінемо, адже он моя нірка, ходімо!
— І справді, а я й не помітив,— посміхнувся Зайчик.
Пригрівало тепле сонечко, цвірінькали пташки, лагідний вітерець гойдав траву на галявині. Мишенята наїлися й захотіли гратися.
—Зайка, гайда гратися разом! — покликали вони свого друга. І все товариство
побігло до старого пенька на галявині.
—Ну, сідайте, де ви там? — покликав він мишенят. Малеча вчепилася Зайчикові за шубку, а він почав стрибати через пень:— Раз-два, раз-два. Мишенята сміялися й просили пострибати ще. А потім вони залазили на спинку Зайчикові й з’їжджали з нього, немов діти з гірки. Зайченя навіть на деякий час забуло про те, що постійно всього боїться. Скоро сонечко почало сідати за обрій, і мама Мишка покликала малюків додому. Зайчик попрощався з веселою родиною й попрямував до своєї пухнастої ялиночки, під якою він спав теплими літніми ночами. По дорозі побажав жабенятам спокійної ночі й стрибнув під лапату гілку.
Мабуть, наш герой так і лишився би на все життя страхополохом, якби не один випадок.
Настала зима, дуже сніжна та морозна. Зайчик поміняв свою сіру шубку на сніжно-білу й тепер став зовсім непомітним на свіжому сніжку. Це була велика перевага: ні Лисиця, ані Вовк тепер його не бачили, якщо він сидів тихо й не рухався. Він навіть боятися став менше, бо Лисиця з Вовком тепер рідше виходили з своїх домівок, кому ж охота лапи відморозити? Лише сумно було в зимовому лісі: птахи не співали, тільки інколи каркали ворони та стукав по корі дятел; жабенята поснули на дні ставка на цілісіньку зиму й уже не веселили Зайчика смішними пісеньками. Сумно. Тихо. Холодно.
Інколи, коли день видавався сонячним, гратися виходили веселі мишенята й стрибали по сніжку разом із Зайчиком.
Та якось наш Зайка прокинувся від голосного писку, це злякано пищали його маленькі друзі. По галявині за ними ганялася руда Лисиця. Від голоду вона вже ладна була гризти кору з дерев, аж тут побачила мишенят, що бігли до Зайки в гості.
Хижа Лисиця клацала своїми великими зубами так голосно, що навіть під зайчико-вою ялинкою було чути. Як Зайченя злякалося!!! Аж дихання у нього перехопило. Та раптом він побачив, як Лисиця наздоганяє найменше мишеня, ось-ось схопить!
Мить—і Зайка вистрибнув із-під ялини:
—Гей ти, Рудохвоста, відчепися від малечі!!! І де в нього та сміливість узялася?— тільки Зайчик про це зараз не думав. — Ану, спробуй, дожени мене! І дременув по галявині щодуху. Лисиця облизнулася:
—Як мені поталанило,— пристойний сніданок за стільки днів,— і не роздумуючи, кинулася за Зайченям.
Скільки вона ганялася за ним — невідомо, але дуже швидко Зайчик почав відчувати, як мерзнуть його лапки, і як вони поволі перестають його слухатися. Він вже чув, як важко дихає Лисиця. Мишенята від страху закрили лапками оченята, вони не могли дивитися, як їх найкращого друга впіймають і з’їдять.
—Ось і смерть моя прийшла,— прошепотів Зайчик, ухиляючись який уже раз від Лиски. Та високо-високо підстрибнувши, заплющив очі.
Довкола стало тихо-тихо… Зайка відкрив одне око, потім інше й раптом зрозумів, що лежить він під великим сніговим кучугуром, а Лисиці немає! Від пухнастого снігу він чхнув і потихеньку визирнув назовні. Лисиця бігала по галявині, клацала зубами від люті:
— Та де ж він подівся? Невже доведеться знову спати голодною? Шукала Руда Зайчика, шукала та дарма — пухнастий сніг добре сховав його.
Зрозуміло Зайченя, що не бачить його Рудохвоста на білому сніжку, та й нюхом не чує, бо дуже добре його завалило. Побігала Лиска, побігала та й геть пішла. Посидів ще Зайчик трішки тихенько та й вистрибнув на галявинку. Сніжок виблискував на сонечку, і Зайчикові здалося, що він навіть не такий холодний, як раніше. Аж тут з’явилися мишенята:
—Пі-пі-пі,— Зайчику-Любчику, якби не ти, переловила б нас усіх руда розбійниця!!! Ти такий сміливий та спритний, ми тебе так любимо й пишаємося тобою!
З того часу наш герой став боятися вже менше й зрозумів одну дуже важливу річ: потрібно лише спробувати бути сміливішим, зробити перший крок, і сміливість почне з’являтися сама собою!
А ти хочеш зробити такий крок назустріч сміливості?
Тоді почни з найпростішого: (тут можна запропонувати, наприклад, наступного разу голосніше відповідати на заняттях або розповісти всім дітям віршик, або зіграти роль сильного героя у грі-драматизації, залежно від індивідуальних особливостей невпевненого малюка).
КАЗКА ПРО САМОТНЬОГО ЇЖАЧКА
(для малюків, яких не приймає дитячий колектив)
У великому й гарному лісі жив собі їжачок. Та от біда — не мав він зовсім друзів… Сміялися з нього всі звірята через те, що він не такий пухнастий, як вони. Глузували з того, що він маленький та сірий, колючий та на коротеньких ніжках, навіть із того, що коли він згортався клубочком, то був ще й товстий!
Ви навіть уявити собі не можете, які жахливі прізвиська вигадували для нього щодня звірята: Ведмедик, Білочка, Зайчик та інші. А одного разу зробили навмисно для їжачка таку капость: вирили глибоку яму, загорнули її опалим листям та гілками й покликали їжачка гратися та й заманили до ями. Звичайно, малий впав туди й дуже забив лапку. А наступного дня звірята ще дужче сміялися з того, що він кульгав на хвору лапку, й від цього його хода стала схожа на качину. Образився їжачок і пішов геть у гущавину лісу. Йшов він, йшов та раптом зрозумів, що заблукав. Спробував визирнути через густу траву, щоб шлях розгледіти, та дарма — лапки ж коротенькі, та й сам він маленький. Кликати на допомогу нікого, друзів немає…
А звірятам стало зовсім нічого робити, бо зник той, із кого вони постійно глузували. Знущатися не було з кого, й недавні друзі геть пересварилися. Вони почали висміювати один одного.
—Чого це ви з мене смієтеся?! — обурився Ведмедик. — Я ж не їжачок якийсь! — І раптом Ведмежа зрозуміло та навіть здивувалося, якими влучними й точними були його слова. Саме в цю мить він опинився на місці їжачка.
— Клишоногий! Клишоногий! — кричали разом Білочка та Заєць.
—Припиніть!
Але звірята не вгамовувалися. Вони знайшли собі нову жертву для своїх негарних жартів. Зрозумівши це. Ведмедик образився й пішов від них геть.
«Ось і немає в мене друзів, нікому я тепер не потрібен,— сумував він». Сльози застилали йому очі, й він не помітив, як перечепився і впав, вдарившись дуже боляче.
—Ой-ой-ой! Як боляче! Допоможіть!
Але довкола було тихо-тихо, ніхто не поспішав йому на допомогу, і знов він згадав їжачка. Як йому, мабуть, було боляче й самотньо.
А тим часом їжачок намагався віднайти дорогу додому. Побачивши Ведмедика він дуже зрадів, що хоча б хтось нарешті зустрівся йому на шляху.
– «Зараз він почне з мене сміятися, що я такий вайлуватий та клишоногий»,— подумав Ведмедик. Але замість цього їжачок лагідно посміхнувся та погладив лапкою забите місце. Біль одразу вщух, а Ведмедику стало дуже-дуже соромно за свої попередні вчинки щодо їжачка.
— Я ніколи тебе більше не скривджу! — промовив він. — Що я можу для тебе зробити?
І дізнавшись, що їжачок заблукав у лісі, з радістю провів його додому. Дорогою вони багато розмовляли та сміялися. А Ведмедик зробив для себе важливе відкриття, що не обов’язково насміхатися з того, хто зовні не схожий на тебе для того, щоб розвеселитися.
Наступного дня, побачивши їжачка та Ведмедика разом,— Білочка закричала:
—Дивіться! Клишоногий розмовляє з Колючкою!!!
—Які ж вони смішні, хі-хі-хі! — підтримав її Зайчик.
—Не ображайте мого друга,—заступився за їжачка Ведмедик. — Якби ви мене не образили, то я б ніколи не дізнався, що їжачок вміє лікувати хвороби.
—Ну, той що,— вигукнув Зайчик.— Ми зі зрадниками не граємося!
—Але ж це ви мене образили, а не я вас,—відповіло Ведмежа, та я на вас зовсім не ображаюся, завдяки вам я дізнався, що не обов’язково ображати когось тільки за те, що він не схожий на всіх нас.
—А, ну вас,— вигукнула Білка.— Ходімо, Зайчику, на пташок колючками кидатися!
—Вони так нічого й не зрозуміли,— зітхнув Ведмедик.
—Не засмучуйся,— заспокоїв його їжачок. — Вони все зрозуміють, навіть швидше ніж ти думаєш.
Зайчик та Білочка ганяли Сороку й не помітили, як опинилися біля лісового болота, і раптом: «Бульк!» — Зайчик провалився у трясовину.
—А-яй-яй! — закричало злякане Зайченя. —Білочко, рятуй мене мерщій, бо затягне мене під воду!!!
—От дурник косоокий, де були твої очі? — вигукнула Білочка. — Як я тебе тепер витягатиму? Ти великий і важчий за мене, не варто й намагатися,— і обернувшись, пострибала геть.
Бідненький Зайчик, як йому стало страшно й образливо: «Тепер я втоплюся в цьому болоті і нікому мене врятувати!».
—Буль-буль, рятуйте, хто може!!! — з останніх сил закричав Зайчик, вже й не сподіваючись на допомогу.
—Тримайся! Сіренький! — раптом почулося звідкись.
Зайченя озирнулося й побачило, як Ведмедик простягнув йому довжелезну палицю.
—Чіпляйся, мерщій!!! — кричав їжачок. Зайчик навіть опам’ятатися не встиг, як опинився на березі. Адже недарма Ведмідь вважається найсильнішим у лісі. Зайченя обтрусило мокру шубку й геть стало схожим на їжачка, бо хутро від води трохи злиплося й тепер стирчало на різні боки, як голки.
—Який ти кумедний,— засміялися їжачок та Ведмедик.
—Вирішили мені помститися?— ображено запитав Зайчик і від сорому за минулі справи опустив очі.
—Що ти,—відповів їжачок,—ми просто щасливі, що встигли вчасно й змогли допомогти тобі! А сміємося тому, що ти зараз геть схожий на мене, хі-хі-хі.
—Як то на тебе? — і Зайченя почало оглядати себе з усіх боків. — Ай справді,— ледь зміг вимовити Зайчик і залився веселим сміхом, побачивши на що перетворилася його пухнаста шубка.
—Їжачок, Ведмедику, ви не сердитеся на мене? — раптом запитав Зайчик. — Я так хочу з вами дружити, адже ви врятували мені життя, навіть не звертаючи уваги на те, що я так погано ставився до вас обох.
—Зайчику, ми будемо дуже раді з тобою товаришувати, адже ти знаєш стільки цікавих ігор,— відповів Ведмедик.
І всі разом весело покрокували на велику галявину гратися. Тим часом Білочка сиділа у своєму дуплі сама-самісінька. «Як це їжачок міг так довго бути зовсім один, без друзів? — розмірковувала вона,— мені самій так сумно».
Раптом, почувши голоси на галявині, вона визирнула з дупла й подивилася вниз. Побачивши, що їжачок, Ведмедик і Зайчик разом, від здивування ледь не впала додолу. Так і дивилася на них із відкритим ротом, їй так захотілося погратися з ними, але чомусь саме зараз їй стало соромно, вона пригадала, як насміхалася з маленького їжачка та вайлуватого Ведмедика, як покинула напризволяще пухнастого Зайчика на болоті й зрозуміла, що тепер, мабуть, ніхто з них не захоче з нею дружити. І після таких думок, заплакавши, повернулася до своєї хатки та й вирішила сидіти вдома.
—Іди до нас, Білочко,— побачивши її, крикнув Ведмедик, але вона сховалася в дуплі.
Через деякий час їй стало зовсім нестерпно слухати, як весело граються її колишні друзі. І вона спустилася до них.
Ти хочеш знати, що сталося далі?
У лісі з’явилася команда Рятівників, що поспішають на допомогу тим, хто потрапив у біду. Рятівники дружать і зараз, тому що в цій команді кожен зайняв своє особливе місце; кожен знає, що завжди може розраховувати на надійне плече друга; кожен приймає іншого таким, яким він є.
Якщо проблема стоїть гостро, цю казку може прочитати вихователь або психолог, обговоривши з дітьми, наприклад:
—Що я порадив би їжачкові, щоб із нього не насміхалися;
—Такі їжачки, Ведмедики, Білочки та Зайчики живуть серед нас, і ми самі можемо опинитися на їх місці.
Радимо прочитати
Як допомогти дитині адаптуватися до ДНЗ
1. Створити спокійний, безконфліктний клімат у сім ї, берегти ослаблену нервову систему малюка. У ДНЗ і вдома не збільшувати, а зменшувати навантаження, на якийсь час припинити походи в цирк, театр, у гості. Скоротити перегляд телепередач.
2. Не реагувати на витівки малюка і не карати за капризи.
3. Батькам не залишати дитину в дитячому садку на цілий день! Перший тиждень – на 2-3 години, потім час необхідно поступово збільшувати до 5-6 годин.
4. Батькам слід гратися з дитиною, використовуючи домашні іграшки, у гру «Дитячий садок», де одна з іграшок буд дитиною. Простеживши, що «робить» ця іграшка , що говорить, допомагати дитині знайти іграшці друзів. Вирішенню проблем дитини сприятиме орієнтування гри на позитивні результати.
5. У перші дні відвідування садка батьки не повинні залишати дитину одну одразу, краще, щоб малюк сам відпустив маму або тата. Розлучаючись, батькам варто пообіцяти, що вони неодмінно повернуться за малюком. Мамі й татові потрібно постійно говорити дитині, що вони її люблять.
6. Коли зранку батьки приводять малюка у ДНЗ, вихователі мають допомогти їм попрощатися з дитиною легко і швидко. Звичайно, батьки турбуються про те, як буде їхньому малюку в дитсадку, але довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя стривожать дитину, і вона довго не відпускатиме тата чи маму.
7. Необхідно й у вихідні дні дотримуватися такого режиму дня, як і в дитячому садку!
8. Не можна «кутати» дитину, одягати її слід відповідно до температури у приміщенні дитячого садка.
9. Якщо малюк важко розлучається з матір ю, то бажано перші кілька тижнів відводити дитину в дитячий садок батькові.
10. Батьки не повинні допускати перерви у відвідуванні дитсадка – тиждень удома не тільки не допоможе малюкові адаптуватися, але й продемонструє йому, що є інший варіант, якого можна всіма силами добиватися, це може перерости у серйозні нервові захворювання і розлади
Особливості адаптаційного періоду
Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає в дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить у ясла або дитячий садок. Для такої дитини все незвично: відсутність близьких, незнайомі дорослі, багато дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення, незвичні умови. Нове життя потребує від дитини трансформації сформованого раніше стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя в родині й до 2 – 3 років стає досить стійким. Така різка зміна звичних форм життя викликає насамперед нервово-психічне напруження, не завжди проходить без труднощів, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, набуті раніше позитивні звички й навички, іноді підвищується температура тіла, може спостерігатися тимчасова втрата мови.
Як свідчать педагогічні й медичні дослідження, характер і тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів, як:
вік дитини (важко адаптуються до нових умов діти у віці 10 – 11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);
стан здоров’я й рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинута дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);
рівень тренованості адаптаційних механізмів (діти, які до відвідування дитячого садка неодноразово змінювали умови життя, легше звикають до дитячого закладу);
досвід спілкування з дорослими й однолітками (вміння позитивно ставитися до вимог дорослих і адекватно спілкуватися з іншими дітьми).
У результаті комплексних досліджень було виділено три фази адаптаційного процесу:
1. Гостра фаза супроводжується різноманітними змінами в соматичному стані й психічному статусі, що призводить до зниження ваги, частих респіраторних захворювань, порушень сну, апетиту, регресу в мовному розвитку (фаза триває близько одного місяця).
2. Підгостра фаза характеризується адекватною поведінкою дитини, зменшуються порушення й проявляються тільки за окремими параметрами, на тлі вповільненого темпу розвитку, особливо психічного, порівняно з середніми віковими нормами (фаза триває 3 – 5 місяців).
3. Фаза компенсації характеризується прискоренням темпу розвитку, і діти до кінця навчального року переборюють відзначену вище затримку розвитку.
У свою чергу, гостра фаза має три ступені адаптації: «легку»,
«середню» й «важку».
При легкій адаптації негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит і сон, вона з небажанням грається з іншими дітьми. Мова загальмовується, але дитина може виконувати вказівки дорослого. Під час подальшого звикання до нових умов усі ці явища зникають протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі. Захворювання не більше одного, триває не більше 10 днів, без ускладнень. Вага без змін. Ознаки невротичних реакцій і змін у діяльності вегетативної нервової системи відсутні.
При середній адаптації емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Сон і апетит відновлюються лише через 20 – 40 днів. Настрій нестійкий протягом місяця, щодня плаче. Поведінкові реакції відновлюються на 30-й день перебування в ДНЗ. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, але може бути й зацікавлене. Мова або не використовується, або мовна активність сповільнюється. Під час гри дитина не використовує набуті навички, ігри ситуативні. Ставлення до дорослого вибіркове. Протягом першого місяця дитина хворіє, як правило, гострими респіраторними інфекціями. Захворювання триває 7 – 10 днів і завершується без ускладнень. Вага не змінюється. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у взаєминах із дорослими й дітьми, спілкування тільки в певних обставинах. Зміни вегетативної нервової системи: блідість, тіні під очима, палаючі щоки, діатез – протягом одного-двох тижнів.
При важкій адаптації емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Іноді цей процес триває кілька місяців. Дитина погано засинає, сон короткий, плаче уві сні, прокидається із слізьми; значно зменшується апетит, можлива відмова від їжі, невротичне захворювання, функціональні порушення шлунково-кишкового тракту. Не грається з дітьми або проявляє агресію. Відмовляється від участі в грі. Мовою не користується, або спостерігається затримка мовного розвитку. Гра ситуативна, короткочасна. За цей період дитина або хворіє ще раз, нерідко зі значними ускладненнями, або проявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, куди-небудь вийти, сидить і кличе маму тощо). У таких дітей бурхлива негативна емоційна реакція й негативне ставлення до дитячого закладу, що спостерігається в перші дні, часто змінюється млявим, байдужим станом.
Легку адаптацію й у певних випадках адаптацію середнього ступеня можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірні психоемоційні навантаження на організм дитини й вимагає відповідної уваги як від вихователя, так і від практичного психолога
Діти вчаться тому, чого їх навчають
Якщо діти живуть у критиці, вони вчаться осуджувати.
Якщо діти живуть у ворожості, вони вчаться битись.
Якщо діти живуть зі страхом, вони вчаться боятись.
Якщо діти живуть у жалості, вони вчаться жаліти себе.
Якщо діти живуть з насмішками, вони вчаться бути нерішучими.
Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться зневірі.
Якщо діти живуть зі стидом, вони вчаться відчувати себе винними.
Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться довірі.
Якщо діти живуть у терпимості, вони вчаться терпінню.
Якщо діти живуть із похвалою, вони вчаться бути вдячними.
Якщо діти живуть з визнанням, вони вчаться любити.
Якщо діти живуть зі схваленням, вони вчаться любити себе.
Якщо діти живуть з розумінням, вони вчаться цілеспрямованості.
Якщо дітей учать ділитись, вони вчаться бути щедрими.
Якщо діти живуть у чесності, вони вчаться бути правдивими.
Якщо діти живуть у справедливості, вони вчаться бути справедливими.
Якщо діти живуть у добрі та ввічливості, вони вчаться поважати.
Якщо діти живуть у безпеці, вони вчаться вірити в себе й довіряти іншим.
Якщо діти живуть у приязні, вони вчаться розуміти, що наш світ
прекрасний.
Крокуємо з малечею дорогою адаптації
Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги… Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.
Що таке адаптація?
Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.
Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ
1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років.
Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.
2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.
Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи.
Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються,кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.
Друга група – кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.
Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.
3. Досвід дитини. Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв’язок із матір’ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.
Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.
4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором’язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам’ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації.
Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов’ю, бережіть її нервову систему.
Дитячі істерики: як заспокоїти дитину?
Дитяча істерика – явище, з яким, на жаль, рано чи пізно стикаються всі батьки. Коли дитя впадає в істерику, батьки розгублюються, не знають що робити, як скоріше припинити цей кошмар. А якщо істерика трапляється в громадському місці, то бідні батьки просто не знають, куди подітися від сорому і раді провалитися крізь землю прямо на місці. Істерику, коли вона вже почалася, не зупинити. Тому батькам слід, перш за все, навчитися уникати істерик. Але якщо ця неприємність все-таки трапилася, то дитину треба заспокоїти. Ось тільки як це зробити?
Дитяча істерика – це сильний емоційний сплеск, напад, підкріплений, як правило, негативними емоціями: роздратуванням, гнівом, розпачем, агресією. Дитячі істерики супроводжуються гучним криком, плачем, дитина вигинається назад (істеричний місток). У стані істерики дитина слабо контролює свою моторику, він може битися головою об стіну або об підлогу і при цьому практично не відчувати болю.
Що викликає дитячу істерику? Поштовхом до початку істерики для дитини може послужити звичайне батьківське «ні». Це є для дитини сильним емоційним подразником. Взагалі власне напад істерики триває недовго. Найчастіше дитина свідомо продовжує кричати і плакати, щоб домогтися від батьків свого.
Припадки істерики можуть відчувати всі маленькі діти, але особливо схильні їм діти зі слабкою нервовою системою, неврологічними порушеннями. Істерика може пройти безслідно, а може закінчитися блювотою або задишкою, раптової млявістю і втомою дитини. Якщо у Вашого малюка спостерігаються такі симптоми при істериках – це привід звернутися до невропатолога за консультацією.
Одна з найважливіших умов дитячої істерики – наявність глядачів. Чим більше людей звертає увагу на те, що відбувається, тим швидше дитина може домогтися бажаного. Від того, як відреагують батьки на істерику, залежить, чи буде дитина надалі вдаватися до цього методу.
Найбільш часто відбуваються істерики у дітей віком від року до п’яти років. Після п’яти років істерик діти майже не закочують, тому чудово усвідомлюють, що за істерикою піде покарання.
Кращий засіб боротьби з дитячими істериками – профілактика. Якщо Ви збираєтеся піти на прогулянку або за покупками, то дитина повинна бути виспався, ситим, йому має бути зручно, не холодно і не жарко. Будь дискомфорт може стати приводом для істерики. Крім того, за допомогою істерик діти часто намагаються привернути увагу батьків. Дитина може почати істерику у відповідь на постійні окрики, негативні емоції батьків, на батьківські сварки.
Поштовхом до початку істерики зазвичай служить каприз – «купи, дай, не хочу, не буду …». Можна спробувати запобігти істерику, використовуючи «відволікаючі маневри». «Дивись, пташка полетіла» – старе, як світ, але на маленьких дітей діє майже безвідмовно. Переключити увагу дитини можна також грою, спостереженням.
Коли істерика вже почалася, не намагайтеся заспокоювати дитину – не допоможе. Чим більше Ви навколо нього метушіться – тим тривалішим буде «концерт». Самий вірний засіб у цьому випадку – не звертати уваги на істерику і не піддаватися. Так, спокійно стояти і спостерігати, як Ваш малюк буквально розривається, важко, але необхідно. Можна відійти на невелику відстань (але так, щоб залишатися в полі зору дитини) і демонстративно відвернутися. Якщо істерика сталася в громадському місці, не звертайте уваги на осудливі чи співчутливі погляди сторонніх. Якщо Ви будете потурати примхам дитини тільки щоб уникнути скандалу на очах у всіх, приготуйтеся – Вам доведеться робити це постійно.
Якщо приводом для істерики послужив Ваша відмова купити іграшку або Ваша вимога лягати спати, то ні в якому разі не можна відразу ж відступати від своїх вимог. Не намагайтеся під час істерики взяти дитину на руки насильно або підняти його з підлоги. Нехай досита покатається і порозмахує кулачками, але зрозуміє, що нічого таким чином не доб’ється.
Не карайте дитину за істерику, тим більше при всіх. Коли малюк заспокоїться, Ви можете спокійно обговорити з ним, що викликало його розлад. Поясніть малюкові, що Ви його все одно любите і Вам не подобається не він сам, а його поведінка. Дитина повинна навчитися розуміти, що свої почуття і бажання можна і потрібно висловлювати цивілізовано.
Щоб назавжди припинити істерики, важливо підтримувати політику нетерпимості до істерик. Це значить не поступатися вимогам маленького шантажиста ні вдома, ні в магазині, ні в дитячому садку або на дитячому майданчику. При необхідності домовтеся з іншими членами родини, нянею або вихователем дитячого садка, щоб вони при істериці Вашої дитини поводилися точно також як і Ви. Коли дитина зрозуміє, що його істерики не діють ні на кого, він припинить їх використовувати.
